Тут впала в слово Дозя: А чому не скажеш, що ти не хотїла до нас пристати, жаль тобі було не сипати цьвітів…
— А ти хиба так відразу і пристала — боронила ся, паленїючи Оксана.
Учителька розсьміяла ся: З всього, що ви доси наговорили, я нї трохи не знаю, за чим ви до мене прийшли. Розповідж ти менї, Галю, як все було. Кажете, сї гроші були призначені на білі суконки?
— Так — признали всї.
— Чи ваші родичі знають про се?
— Ми розповіли їм — казала Галя — і просили, щоби позволили нам ужити сих гроший на лїпшу цїль.
— Хто-ж перший порадив вам так зробити?
— Ми самі… начала була Галя — та Оля спинила єї.
— Не ми, прошу панї, она перша нас до сего намовила. То було, як ми прочитали повістку: „Два старцї.“
— Се я лиш з Галею читала — поправила товаришку Марта — тебе тодї не було. Ми читали на голос в садку, тета Галина нас слухала. Як ми скінчили, питає: Котрий старець лїпше вам подобає ся?
— Той, що поміг бідній родинї — крикнула я з Галею.
А она каже: Правда, добрі вчинки значать більше, як сама молитва.
На другий день говорить до мене Галя: Знаєш, Марто, не купуймо сего року білих суконок, а ті гроші обернїм на иньшу цїль…
