— То так забавно було нинї, як мала Софійка плентала ся і падала — критикували другі.
— Но ви не сказали менї єще, на яку цїль призначаєте сї гроші — перебила учителька їх замітки.
Всї змовкли.
— За сим ми і прийшли до панї порадити ся — сказала по часинцї Галя — не знаємо, як би їх найлїпше ужити!
— Може післати їх якій бідній родинї — радила Марта.
— Не знать лиш, котрій — відозвала ся Оля. — Бідних родин і у нас досить, і нашими грішми не много їх запоможемо.
— То даймо на яку церков чи школу — не змовкала Марта.
— Я думаю — промовила знов Галя несьміло — чи не можна би подїлити сї гроші на дві части, і…
— І? — питала зацїкавлена громадка.
— І одну часть дати на Народний дім, що мають у нас будувати, а другу на викупно селяньских грунтів.
— Славно! Галюсю — закликала учителька — відки прийшла тобі така прегарна гадка до голови?
Галя розповіла: Недавно дістали татко лист від Івана Дмитраша з Краснопіля, що то виїхав до Америки. Пише, що бідує там тяжко, що вернув би ся назад, та нема до чого, бо грунт проданий. Татко були дуже зворушені і сказали: Іде наша земля в чужі руки, а єї сини блукають по чужинї за прошеним хлїбом. Щастє, що завязало
