гами, хлопцї з товаришами. А він? з ким єму пращати ся? хиба з отсими зеленими могилами на кладовищи, де лягли спочати єго батьки та дїди, хиба з тою старою церквою, що виднїє в віночку розлогих кріслатих лип, та хиба з сею чорною землицею, що поливав ю стільки лїт кровію своїх рук, потом чола і слїзми. А з другими вже попращав ся!
Під пустим оборогом бавить ся єго найменьший Олекса зі старим Круком. — Най потїшить ся ще псиско дитиною, заки чужа рука стане єго годувати — думає Микола і позирає на ясну головку, що безжурно ховає ся в чорні кудли товариша.
Ворота від улицї заскрипіли.
— Дай Боже добрий вечер! — здоровлять прихожі.
— Дай Боже і вам! — відказує господар і просить сїдати побіч себе. Двох старших ґаздів і жид арендар, що закупив хату, містять ся на призбі.
— То ви вже завтра тай в дорогу — починає перший розмову.
— Та і вже — промавляє глухо Микола.
— Попродали увесь статок, то і гроший десь у вас повнїські скринї — нїби жартує другий, вказуючи на клунки, що лежать на підсїню.
Микола всьміхає ся гірко. — Се цїлий мій доробок за стілько лїт кровавої працї, се все, що повезу на нову оселю за море…
— А нема ще у вас чого купити? — показує арендар на оборіг, де лежала стара борона і кілька поломаних колїс.
