жати тебе, не в силї більш поту і крови вливати в твої нїдра. Прости, що чужі руки будуть від тепер плекати тебе, рідна матїнко, чужі — не мої. А нас теплїйша, богатша країна ку собі зове. Та стрівай! най лиш дороблю ся там за морем, най наскладаю дещо гроша, а знов поверну сюди, зза семи гір і семи рік соколом прилину і відберу тебе, сьвята, від чужинця, відберу! Так менї, Матїнко Божа, допоможи! Не з добра продавав я тебе, землице, не з добра…
По білій стїнї хати промайнула тїнь, задрожала росою сполокана травичка, а на склонену голову Миколи опала пара дрібних рученят.
— Що се? — зжахнув ся старий і перехрестив тричи немов перед марою. В сьвітлї місяця виринула перед ним з борозди дрібна стать єго найменьшого.
— Тату! — шепоче він і ручкою втирає батькові очи, тату, не плач! Продай мене завтра, як продав Багрю, а за гроші викупи нашу хату і землю!…
