Сторінка:Костянтина Малицька. Малі герої. Картини з житя дітий. 1899.pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Мала спустила очи в низ і мовчала. Учителька підійшла до неї, а взявши за руку, повела до стола і посадила на степень.

— Для лїнивих і спізнюючих ся — сказала — нема місця в лавцї, а позаяк ти опустила задачу, котру иньші дїти вже виробили, останеш по одинайцятій і сама єї тут напишеш.

— Тепер аж побачила учителька, що одїж Ксенї була уся з переду зболочена, не мов би сполокана в грязкій баюрі.

— А ти якими стежками ходиш, що нинї ще найшла болото, коли сухисїнько усюди? — спитала, поглядаючи по дївчинї. Що се? — скрикнула перелякана, чи не скалїчила ся ти де?

— На поцарапаних рученятах і запасцї малої виднїли слїди крови. Ксеня похитала лиш головою, но мовчала.

— Певно упала і вдарила ся до каміня — подумала учителька і звернула ся до других дїтий, бо з малої грішницї годї було слова добути.

Наука відбувала ся вже дальше без перепони.

О одинайцятій дїти розійшли ся до дому, остала лиш учителька з Ксенею. Дївчинка усїла в лавку і стала писати, учителька завдала їй кілька питань відносно задачі, відтак ходила по клясї.

— Чи ти вже зовсїм здорова? — спитала нараз, здержуючи ся перед малою.

— О так — промовила Ксеня і поглянула на свою паню блискучими чорними очима. Она