— Як довго лежить він тут? — роздумував Марко, здвигаючи ся на руках. Пекучий біль в правім рамени нагадав єму цїлу подїю над рікою.
— Боягуз! — усьміхнув ся до себе. Та вмить знов обезсилена голова опала в зад, повіки мов оловяні стали замикати ся, рука повисла з постелї.
Двері сїнні тихо відчинили ся, і на порозї вказала ся стать хлопчини. В вечірних сумраках годї було єго добре розглядїти. Хлопець підсував ся нишком до постелї, глянув в блїде лице Марка, відтак імив єго руку і понїс з почестию до губ.
— Ти герой! ти! ти! — шепотїв пристрастно — ось тобі за мене!
Під дотиком теплих губ Марко прокинув ся, простягнув руку, щоб задержати малого гостя, та не встиг. Попри печ майнула лиш в сяєві жару ясна головка і щезла в сутїнках. Рука Марка доторкнула чогось зимного на постелї. Він піднїс предмет до сьвітла і розпізнав прегарний ножик з двома вістрями і сверликом. Такий ножик мав один лиш хлопець в селї — збитошник Стефко.
