Сторінка:Костянтина Малицька. Малі герої. Картини з житя дітий. 1899.pdf/46

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

тоже, а іменно Дорска, що якраз плакала над недостаточною клясою з задачі. Одна Людка схилила ся в сю мить підносити роботу. Відтак поклала ся на лавку, обвиваючи голову скрученим фартушком.

— Що тобі, Вірхляківна? — спитала учителька.

— Ой, зуб випадає — простогнала Людка, притискаючи силнїйше щоку.

— Вийди!

Дївчина стрілою була за дверми. Тут розвинула скручений фартушок і виняла ось що лиш піднесену з землї Зонину панчоху. Митю витягнула всї чотири дроти і рванула ниткою.

— Маєш за задачу! — шепнула, радїючи, як поре ся робота єї товаришки. На кінци коритаря почулась чиясь похідка. Людка скорійше завинула знов панчоху в фартушок і, знов притуливши руку до лиця, вернула мерщій до кляси. Зоня була ще при таблицї. Вірхляківна вкинула єї панчоху у торбу і причинила. Відтак піднесла ся в гору і стала писати, буцїм нїчого і не було, лиш врядигоди притискала рукою праву щоку, кривлячи ся при тім немилосерно.

Задачі поправлені, дївчата зложили зошити, Зоня вернула до лавки. Людка, хитро якось всміхаючись, глянула на ню спід ока, но товаришка, занята собою, і не помітила сего. На четверту годину припадали роботи. Деякі з учениць вийшли вмити собі руки з атраменту, вийшла і Мірска. В сїй хвилї і Людка піднесла палцї в гору.

— Чого хочеш? — спитала учителька.