— Стріляти хлопче.
— А чого-ж стережуть єго так ревне, нїхто певно не вкраде, як і вкрасти? мури грубі, дах желїзний, віконницї позачиняні, куди там і добути ся!
— Та се не від злодїя стережуть — відказують єму — а від огню.
— Бо й що би? — питає цїкаво Юрко.
— Що? одна іскорка сюди, а цїла порохівня вилетить в гору.
Йой! — скрикує хлопець, отворивши з диву губу, тож би тріскоту було, гей! гей! А то в моздїри лиш трохи єго, а який гук, як вистрілять, — горами лунає! І куда-б то летїла та навіджена порошня? — міркував. В гору? А не знать, чи би упала просто в дебру, чи перекинула ся на той бік у місто? Варта ту кумедию побачити! Отак далеко втечи і звідтам на все дивити ся! А страху було-б межи людьми, страху! страху!
Таке роздумував і нинї, лежачи ранком в траві. Гей! Лиса, а ти куда? — зірвав ся зганяти корову з гостинця, де якраз запорошило ся від возів, що повертали з міста. Заторохкотїло на дорозї і втихло. Один віз пристанув.
— Гов! — кричав сидячий на нїм до товариша спереду, заждїть, Павле! чи не пукла вам бочка, щось ллє ся з воза!
— Перший озирнув ся позад себе.
— Пек ти! — закляв, злїзаючи на землю.
— А що? — питав другий, і собі висївши.
— От раз шкода! вся мазь піде на марне — бідькав ся Павло.
— Випав чіп?
