І сьмілим кроком звернув в сторону домику, де мешкав пан капраль. Сїни були відчинені. Юрко увійшов. На стїнї висїли три рушницї і довгий батіг, з тоненьких ремінцїв уплетений. Під Юрком захитали ся ноги, вхопив за одвірок, щоби не впасти.
— Застрілять з отсеї фузиї! — майнула страшна гадка.
— Хто там? — почулось з покою.
— Се твоя й смерть! — зойкнув хлопець, як не час було надумувати ся. Грізна стать вусатого жовнїра неначе виросла перед ним з землї, жиласті руки вхопили кріпко за обшивку. А тобі чого? бісурмане! гукнув з усеї сили над застрашеним Юрком.
— Та я… я… прошу пана… почав сердега, а в горлї немов щось здавило.
— Говори! бо…
Та я, прошу пана… затим, щобисьте пустили Остапа з арешту і не брали пасовиска громадї!
— Здурів хлопець! — крикнув, не понимаючи нїчого, капраль і звільнив обшивку.
— Се я підпалив рано мазь в рові — вже свобіднїйше докінчив Юрко — а тепер карайте! — і як довгий повалив ся до ніг страшного судиї.
