від нинї мати нїякого дїла і переносить ся до Малки Фінк. І шнурком сунула цїла ватага до єго ворога знапротив, щоб знову там таку саму історию відограти, а другого рана зійти ся знов у Ґедалього, моя нїчого і не було.
Були се горячі днї для старого, захрипав сердега в переговорах з малими, а коли вечером, зчисляючи свій доробок, находив між грішми місто десятаків кілька бляшок або гузиків, рвав волосє з бороди і проклинав свою долю, що присудила єму обслугувати отсю зухвалу дріботу.
Та старий і не знав, яка страшна гроза збирала ся над єго сивою головою. А мож було єї догадати ся; бо як надтягаючу тучу віщують далекі громи, так єму заповідали лихо часто відзиваючі ся в послїдних часах вистріли капсель, котрі мстива якась рука метала нароком перед єго склепиком. Ба! навіть в самім склепі лучало ся се, аж затремтїв старий на цїлім тїлї; а раз, коли сам сидїв на порозї, бо якась дрібота лиш що відійшла, збілїв, глянувши поза себе. Здовж підлоги скакало щось, витріскуючи незвичайно сильно. Була то звичайна „жабка“, яку хлопцї куповали по 4 кр. — а запаливши, пускали по земли — но Ґедалї не видав ще такого дива і переляканий вибіг на улицю, взиваючи помочи. Від тої пори став щось своїх покупнїв підозрівати і обережно усував ся осторонь, коли збитою громадкою входили до него.
— Ануж проклятущі запалять єму склеп або і обрабують! від сих малих і найгіршого можна ожидати! — думав старий.
