лярів. Та як? в склепі годї єму що зробити, бо в містї побачать, і їм ще за те від кого дістане ся.
— Знаєте — сказав Зенко — підемо у єго сад.
— Де се? — спитали другі.
— За містом — толкував товариш — винаймає Ґедалї у одного господаря садовину. В недїлю, коли в містї замкне склеп, сидить там, пантруючи овочів.
— Добре! — скрикнули хлопцї — виберемо ся там в недїлю з катапульками і позбиваємо єму яблока з дерев.
— І збомбардуємо будку, в котрій стереже — докинув Левко.
— Де зійти-б ся нам?
— На горбі коло хреста — урадили всї прочі однодушно.
Плян такої воєнної виправи незвичайно подобав ся хлопцям, і коли прийшла недїля, пять їх як оден стануло в умовленім місци.
— Перебіжи но, Левку, коло будки здалеки і поглянь, чи сидить вже Ґедалї — сказав Зенко.
Левко став скрадати ся попід плоти. Будка стояла в воротах саду при дорозї. На значну просторонь довкола зеленїли лиш буйні городи і поля. О тій порі не видко було й живої душі нїгде, бо люди порозходили ся у місто. Левко підсунув ся під садок. Старого Ґедалього нема там, а сидить Юдка, наймолодший єго син. Се ще більш на руку малим авантурникам — слабого Юдки нїхто не бояв ся. Они уставили ся на горбку за деревами, відки, непомічені, могли ви-
