Чим близше було вакаций, тим нетерпеливійше ожидала їх дїтвора, тим меньше заглядала до книжки, тим радше рвала ся на волю. Чи се ті золоті лучі всьміхаючого ся сонечка, чи звінкі піснї пташини в зелених гаях, чи цьвітисті луги і шумляча весело річка так бунтовали малих школярів?
Не знаю — певна лиш була річ, що в послїднї днї року шкільного нераз задумували ся они над книжкою і линули десь зором далеко, немов усьміхали ся до чарівних якихсь то мрій. Думаєте, самі лиш лїниві? О нї! вжеж нїхто-б не сказав, що Богдан і Надя недбалі дїти, а і они щось послїдними часами заглядали часто до календаря, а синий оловець хлопця радісно вичеркував кождїський прожитий день, що зближав єго до вакаций.
— Справдї гріх — говорив до сестрички — держати нас в такі чудові, теплі днї в школї над книжкою! Ах! як то тепер гарно там на селї! — зітхав — і перед єго очи виринали зелені левади, рясні садки, їзда верхом на конику, воженє лодкою по Днїстрі — і стільки ще, стільки других утїх вакацийних!
