Надя, слухаючи, і собі підперала головку і задумувала ся. О! і она мала свої мрії, як Богданко — і в неї сила плянів на вакациї, красших нїж лїт передших. Богданко вибирає ся до стрийка, а она ще далї поїде. Мама трохи хора, і лїкарі радять їй виїхати на купелї і сьвіжий воздух ген аж у синї Карпати на Угорщину. Надя мала їхати з мамою. Кілько-ж то сьвіта побачить она по дорозї, які веселощі ждуть єї в тій, як казали, прегарній країнї. На саму згадку живійше румянїло личко, силнїйше ударяло серце.
І ось рік скінчений, попис відбув ся, дїтвора вільна немов пташата, пущені з клїти на волю. Зажиють же они тепер, зажиють! Та хоч сьвідоцтва вже й роздані, дївчатка семої кляси не розходять ся ще зі школи, не спішно їм чогось домів, хочуть послїдний раз сегодня доволї наговорити ся. Они збили ся в громадку коло учительки і розповідають о своїх плянах на вакациї.
— Я поїду з братом до дїдуся на село — казала русява Уля.
— А ми з цїлим домом вибираємо ся над Опір в Синовідско, — говорила Маринка.
— Ми нїкуди не їдемо — розказувала Мелася, но наш домок і так мов на селї і ріка близько. До нас має приїхати тета з дїтьми, буде нам прегарно час сходити!
— Та нї одна з вас не вибирає ся так далеко, як я — похвалила ся Надя, паленїючи з радости.
— А ти куди? — спитали дївчатка.
— На Угорщину, позавтра від'їзджаю з мамусею.
