— А що не лиш сидїла а і вчила ся, доказом се сьвідоцтво — казав тато, показавши єго тетї.
— Славно! — хвалила тета. Я не даром привезла тобі такий гарний дарунок, ти заслужила вповнї на него. Іди, оглянь, стоїть в твоїй комнатцї!
— Очи Надї засьвітили цїкавостию, не йшла а бігла. Аж сплеснула руками з радости, о такім дарунку і в мріях не снила! Се був нїби столик маленький, округлий, на трех ніжках сплетених стоячий, обшитий довкола шнельковим шнурком з кутасиками. Верх, покритий мягким, рожевим оксамитом, піднимав ся в гору, а в серединї наче в скриночцї, також оксамітом виложеній, містили ся всїлякі прибори до шитя. Були там прегарні малі ножички, ріжного рода бавовни і нитки, взори до вишиваня, прибори до гафту, мереженя і робленя цьвітів.
Надя кинула ся на шию тетї, не в силї найти слів подяки. Боже! скільки щастя! Сьвідоцтво добре, прегарний дарунок, виїзд з мамусею на Угорщину, все складало ся на него. Она глянула кругом себе. Такої пишної комнатки нї одна певно з єї товаришок не мала, та й ще тетин столик так чудно все прикрашує. З радости підскакуючи, вбігла до сальонику і отворивши пянїно, вдарила веселої коломийки. Нараз в серединї такту урвала, єї зір впялив ся в велике зеркало, що висїло якраз против неї. Румяне щастєм личко всьміхало ся звідтам, та в душі Надї виринуло друге, неподібне нї раз до сего: блїде,
