худощаве лице товаришки. Руки опали байдужно на клявіатуру, темні вії положили ся по засумованім личеньку, а слеза викрала ся нишком-нишком спід спущених долї повік.
Бідна Мілюня! — шепнула до себе Надя, у мене нинї така сила щастя, а в неї нїчого! Она схопила ся від пянїна, а повернувши до своєї комнатки, стала складати книжки в шафцї, щоб розігнати журливі думи. Та образ Мілї не хотїв уступити, видїла єго в кождім куточку свого прегарного мешканя, думала о нїй до вечера.
Задля ріжних перешкод від'їзд відложено аж до третього дня. Хіснуючись вільним часом, вибрала ся Надя ранком до товаришки. В склепику сидїла мама Мілина, она сама порядкувала в темній комнатцї і ладила дїтям снїданє.
Я прийшла забрати тебе на прохід — сказала Надя, входячи.
Міля похитала головою.
— Годї менї тепер іти, бачиш, маю роботу дома. Нинї торговий день, мама цїлий час в склепі, не піду…
— То і як ти можеш бути здорова, сидячи в отсїй норі — мимохіть вирвало ся Нади — аж пожалувала небачних слів, котрими могла товаришку вразити.
Но Міля, усьміхнувши ся лиш, відказала: Твоя правда, та піти не можу — хиба вечером…
— Добре, зайду ще вечером — говорила Надя, пращаючись. І знов задумана повертала домів. Нїчого єї днесь не тїшило: нї гарна комнатка, нї дарунок тети, нї виїзд на Угорщину.
