дотхнеш правдивим гірским воздухом, коли иньші будуть печи ся в міских порохах. Не повіриш, Надю, що за гарна там місцевість! Вже пять лїт тому, як я була на купелях, а доси не можу позабути тих веселих хвиль, які проживала в горах серед зелених лїсів.
— Ах! але Міля!.. — розплакала ся в голос Надя, не в силї скривати довше своєї журби. Она певно умре сих вакаций!
— Тета не понимала про кого тут бесїда.
Надя розповіла крізь слези о хорій товаришцї.
— Справдї, побут в містї не причинить ся до єї подужаня — сказала, вислухавши всего, тїточка, — а то ще й в склепі мусить цїлими днями сидїти. Треба їй доконче десь виїхати на село…
Надя поглянула на маму, просити голосно не сьміла. Та мамуся з очий вичитала нїме бажанє донечки.
— Забирати вас дві годї — промовила — раз, що коштує, а і задля того, що я не є на стільки здорова двома вами там занимати ся. Впрочім я замовила лиш на дві особи мешканє й удержанє.
Надя зітхнувши, спустила очи.
— Остань тут зі мною, а мама поїде з Мілею — зажартував татко, будеш сполом з тїточкою господарити.
— За велика жертва на єї сили — всьміхнула ся тета.
— І за довго мріла о утїхах вакацийних серед Угорщини — докинула мама.
