Цю сторінку схвалено
дїєю на гарні вакациї, а єї очи так вдячно споглядали на товаришку, що та за кождим разом спускала свої, збентежена.
Ще один погляд сердечний, послїдний поцїлуй пращальний, і потяг рушив з місця, уносячи маму і Мілю у далеку путь. Голосний свист перерізав воздух, чорний клуб диму протягнув ся довгим хвостом за від'їзджаючими.
Надя вертає домів — на лици в неї усьмішка, а в душі грає чудова, весела мельодия радости. Звенять там самі лиш чисті, ясні, високі тони — та мельодиї сеї нї она, нї тїточка, нї найбільший артист сьвітовий не в силї-б мабуть відограти на нїякім інструментї…