Сторінка:Костянтина Малицька. Малі герої. Картини з житя дітий. 1899.pdf/87

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
XII.
 
Задля науки.

Зимовий вечер. Блїдо-зелена лямпа нїжне сьвітло розсїває по невеликій комнатцї. Гарні, богаті опони мягкими фалдами опали понад вікна і двері. З золочених рам визирають по стїнах веселі картини, серед пушистого килимка над дїточим ліжечком красує ся образ Ангела Хранителя. В малій шафцї лежать в поличках пишно оправлені книжочки з молодечої лїтератури. Цїла обстанова показує на заможність єї властителїв.

На дворі мороз-метелиця, — та в комнатї так любо і тепло! Спущені занавіси віконні немов відокремили єї від холоду внїшнього сьвіта. При столї, закиданім паперами і книжками, сидить хлопчина лїт чотирнайцяти. Очи впялив в отворену перед ним граматику, та думки малого школяря линуть десь далеко поза стїни дому, а фантазия обрабляє гарнїйші мабуть річи, чим латиньскі деклїнациї і грецкі вправи, бо на личку являє ся від часу до часу весела усьмішка. Ще разів кілька заглянув в книжку, перелисткував дві, три картки і, зївнувши широко, відложив єї знеохочений на бік.

— Що за нудь отся наука! — шепнув сам до себе, красше-б прочитати менї Верного: „Таєм-