— Пішла, тепер вже я зовсїм свобідна, все на завтра вмію — говорила Сильва, забираючись і собі до горячих каштанів.
Стрівай, покажу тобі прегарну книжку з образками — сказала по хвилцї — принесла менї єї панна Оля.
Незабавом сидїли обоє при столї і, заїдаючи каштани, листкували велику, ілюстровану всемірну історию.
— Хочеш, заграємо в доміно — намавляв Сергій, коли переглянули всї картини.
— Красше в варцаби, в доміно так нудно — просила Сильва.
— Най буде! — пристав братчик, виймаючи з шафки варцабницю.
— Дїти потонули в грі, лиш знадвору инколи загудїв вітер о угли дому, або з далеких комнат долетїла розмова домашних. Сильва мовчки пересувала варцаби, Сергій посвистував собі стиха під носом.
— Виграв! — закликав, убиваючи сестрі послїдню матку.
— Ой, справдї — засумовала ся Сильва — я зле зробила, що передше не забрала твоїх двох, а могла…
— Пропало — сказав Сергій і встав від гри. Не знати, чи борзо буде вечеря, я вже голодний, і спати хоче ся.
Сильва глянула на годинник.
— А се зовсїм і не пізно, осьма доходить. Татка може ще й нема з міста.
Они перейшли до їдалнї. Татко вже були, та писали якийсь лист в своїй канцеляриї. Сильва
