Сторінка:Костянтина Малицька. Малі герої. Картини з житя дітий. 1899.pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

дївчина дальше від дому поміж чужими, коли меньше будуть її пестити й опихати ласощами, як дотепер, наколи втягне ся в примусову, правильну працю. Наука єї не змучить, бо талант — хвалити Бога — має.

— Що-ж ти задумуєш з нею? — поспитала мама — а Нулї здавало ся, що в єї голосї затремтїла нута смутку й остраху, і їй чогось жалісно стиснуло ся серденько.

— Хочу віддати її до рускої видїлової школи, що з початком вересня отвирає ся у Львові — відказав татко — в сїй справі написав я до одного знакомого, звідуючи ся про услівя принятя. Се мабуть найлїпше, наколи єї там помістимо. На станциї може бути у паньства Н. — они також мають дївчинку в лїтах нашої.

Нуля не слухала дальше. Она зірвала ся з килимка і митю кинулась до покою.

— Я не хочу до Львова! я не піду з дому! — кричала з плачем і припала до бабунї, наче-б тамки шукала підмоги.  Бабусенько! не дайте мене! я умру — я не хочу — я буду дома вчити ся, я піду до нашої видїлової школи з Олею! я не поїду від мами! — заходила ся щораз дужше.

 От, ще й розхорує ся дитина з плачу — журила ся бабуня — беручи на колїна розмазану внучку.

Татко підійшов до Нулї, а поклавши руку на єї головку, сказав рішучо: Нїчого їй не буде, она-ж в мене розумна дївчинка. Виплаче ся тепер, подумає над тим, що чула, і сама попросить, щоби єї відвезти до Львова.

Та Нулї годї було успокоїти ся; она аж до обіду заливала ся слїзми, а на обід нїчого не