цїлім тїлї трохи і зі страху, бо всї довкола грізно споглядали на него, а Стефан і сторож присунули ся близенько, немов побоюючись, щоби їм не втїк.
— Що ти робиш тут, хлопче? — спитав пан Дормут, перепхавши ся поміж цїкавих.
— О пане! — скрикнув хлопець крізь слези — не давайте мене на полїцию, я не злодїй, я лиш сю ніч хотїв тут пересидїти, бо не маю де захистити ся.
Стефан і сторож глумливо покивали на се головами — жінки милосернїйшим оком глянули на малого.
— Ходи за мною — розказав пан Дормут — в хатї оповіш нам свою історию! І він, пускаючи хлопця передом — став піднимати ся сходами в гору. В кухни ждала Сильва з мамою.
— Приводжу вам гостя — промовив пан Дормут до жінки.
— Борис! — почув ся нараз голос Сергія, що зацїкавлений визирав зза дверий.
— Сергій! — скрикнув і собі хлопчина і завстиджений рванув ся мов до утечі.
Та панї Дормут спинила єго.
— Стрівай! хлопче, як бачу, ви знакомі зі собою!
— Се мій товариш — заговорив Сергій — виходячи на середину. Відки взяв ся ти тут так пізно?
— О тім сейчас дізнаємо ся, а мамуся пошукає тимчасом для нашого гостя вечерю — сказав татко, ідучи з дїтьми в комнату.
