— Ой, сего року не сприяє менї доля — начав знов хлопець — єґомость померли, учительку перенесли десь далеко — і так стратив я 8 зр., що они місячно для мене сполом складали. До бурси спізнив ся з поданєм, бо думав, що буду на станциї, де і передше. В лїтї ще пів біди, бодай не зимно і можна вчити ся в городї, бо в шевця, у котрого мав я кут на ніч, годї було працювати! З дому присилали менї деколи якої садовини чи городовини, та й ще що тижня два бохонцї хлїба і 20 кр.
— Із того ви жили? — дивовала ся Сильва. Панї Дормут усьміхнула ся мимохіть, жалісно глядячи на малого оповідача, зір тата полинув в кутокок, де мовчки сидїв Сергій.
— Так, тодї ще жило ся — розказував Борис — та знов спало нещастє! Паньство, у котрих мав я дуже добру лєкцию, виїхали недавно. Через ті заспи і морози не був нїхто від нас в містї, нї гроший, нї хлїба не привезли. Кілька разів змітав я снїг з улиць, перебраний в старий сїрак, бо в мундурку якось нїяково було, та опісля не хотїли брати, що я заслабий. Осталась менї одна лиш однїська лєкция, а то ще нинї рано казав швець вибирати ся, коли не можу платити. От я і загадав де в каменици переночувати і зайшов несьвідомо тут. Зразу сховав ся був в комірцї під сходами, та сторож нагнав з вечера, — відтак влїз я крадькома у буду. Був би і переночував, колиб пес не став гавкати.
Настала довга мовчанка.
