— Час нам спочати! — сказала, встаючи — ти, Борисе, місто в будї з Доґом переспиш сю ніч з Сергієм, а завтра поговоримо о твоїй будучности.
Сергій вхопив товариша за руку і повів до своєї комнатки. Погляд Бориса так і пав від разу на шафку з книжками — очи аж засьвітили ся єму.
— Боже! що у вас книжок! скрикнув, отвираючи першу з гори. — Байки Ля Фонтена! прочитав зовсїм гладко французку напись. Знаю, знаю богато з них, від двох лїт учу ся сеї гарної мови і розумію трохи. За рік запишу ся і на анґлїйский язик, розказував, відчитуючи написи книжок.
— Що-ж ти всю мудрість сьвіта хочеш вивчити? — засьміяв ся пан Дормут, що і не спускав з него ока.
— Хочу! хочу! коби лиш можна. Менї аж серце бє ся, коли переходжу попри книгарню і бачу там стільки гарних книжок. Тепер лиш написи вільно менї відчитувати і роздумувати відтак над ними по ночех, але колись, колись…
— Колись, як станете великим паном, то закупите всї — перебила єму Сильва.
— Не хочу бути великим паном, хочу лиш бути розумним чоловіком — відказав Борис — а вже хто чесний і розумний, не згине в сьвітї марне, правда пане?
— Правда, хлопче, признав пан Дормут.
— А як сам зможу жити в сьвітї, — говорив дальше хлопець наче сам до своїх мрій — то других навчу всего, що сам знати-му. Моїм молодшим братям поможу в школах, другим з на-