Сторінка:Костянтина Малицька. Малі герої. Картини з житя дітий. 1899.pdf/97

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

шого села, кождому бідакови, що буде рвати ся до науки поможу — щоб просьвічені не бідували так гірко…

Тишина сповила комнатку. Всї мовчали під вражінєм горячих слів хлопця. А він стояв серед сего пишного паньского окруженя в старім, витертім мундурику, лиш марне личко зарожевіло тепер одушевленєм, а ясні очи глядїли десь далеко вперед, немов усьміхали ся до того великого сьвітла, за котрим рвала ся молода душа, щоб спохвативши єго, повною жменею розкинути відтак серед темряви рідної країни…