що всі свої причандали навантажити не зможе. Змушений був їхати поїздом.
Мав у своєму розпорядженні Стусаненко 30 день. Продорож тривала 3 дні.
З трьома самокатами, радіо-установкою та пате-грамофоном до готелю не пускають. В Сухумі досить тепло, навіть — надто тепло. Розташувався курортник просто на березі.
Другого дня схопив малярію, ліг у лікарню й пролежав 23 дні.
Вийшов з лікарні й оглядівшись, побачив Стусаненко, що час вже йому додому. Погуляв. 4 дні залишилось.
— Ну, що-ж, — подумав Стусаненко, — хоч і хворів, але все-ж таки на курорті побував. Не багато таких знайдеться, що спромоглися-б сполучити курортну відпуску з хворобою.
Пишався Стусаненко надзвичайно такою технічною досконалістю власного організму — і пішов по квиток на пароплав. Відстала країна Абхазія — нема з Сухуму літаків.
А стурбована жінка Стусаненкова виїхала на зустріч чоловікові й ударила телеграму:
„Чекаю Туапсе сповісти коли приїдеш цілую турбуюсь“.
Страх як боялась Стусаненкова жінка морської хвороби й далі Туапсе назустріч чоловікові поїхати не наважилась.
Треба відповідати. Другий пішов-би на телеграф, написав-би „приїду тоді-то й тоді-то цілую“. Та Стусаненко не такий: радіо-ж навіщо існує? Культурна людина мусить використовувати досягнення науки й техніки. Стусаненко подався на радіотелеграф і подав радіо-телеграму.
Прийняли радіо-телеграму, видали квита.
