Трохи пізніше, повиваючи дитину, щаслива мати запитала:
— А що буде, коли дитина виросте? Де ми її вчитимемо?
Наївна жінка! А комгосп на віщо?
Поруч з лікарнею й лазнею ще пів року тому виріс величезний будинок з вивіскою:
„Трам-трудшкола № 15008“.
Виросла дитина, віддали її до школи. Після лекцій дитина стояла в трамвайній черзі поруч з батьками.
А трамваю все не було. Іноді проходив перевантажений вагон з незмінними міліціонерами на східцях, але місця в ньому не знаходилось.
Застудившись якось і пролежавши два тижні (тільки вночі, вдень треба було стояти в трамвайній черзі), молода вмерла. Її поховали тут-же, біля трамвайної зупинки, на трам-кладовищі.
Згодом помер і батько. Зсиротіла дитина (ми на жаль так і не довідались — хлопець це був чи дівчина) залишалася в самоті достоювати чергу: місця-бо в трамваях все не було.
Стоїть і досі.
