Вже кінчали будинок, аж тут режим економії: економити треба.
На чому-ж зекономиш, коли вже й дахом будинок накрили?
Міркували:
— Ліфт скасувати? А як співробітникам на четвертий поверх лізти?.. Фарбу зі стінок зідрати? Так уже присохло…
Один запропонував:
— Мармурові сходи переробити на дерев'яні…
— Як-же їх переробиш, коли вже постановлено?
— Ну, фарбою спеціяльною, під дерево покрити… будуть дерев'яні.
— Навіщо-ж?
— Ну, жодна режимекономна комісія не присікається!..
Спасибі, директор своєчасно його смикнув:
— Ми, товаришу, тут не збираємось комусь очі замазувати, а мусимо дійсно економити! Народню копійку треба зберегти…
Слухали — ухвалили:
— „Кошторис передбачає чотири убиральні. Через режим економії зробити тільки дві“
З легкою душею лягли спати наші трестові вожді, і не знали, що їм ранок підстроїть.
А ранок підстроїв таке:
Приїхав голова правління, дзвонить з кабінету до управдєла — нема. До начканца — нема. До діловода — нема. Кінець-кінцем приходить кур'єрша.
— Куди це всі поділися? — грізно питає голова.
— Та нема.
Бився, бився голова, кур'єрша тільки хіхікає.
Покликали швайцара, вияснили:
— В черзі всі стоять.
— В якій черзі?
— До убиральні. Співробітників-же 400 чоловіка....
