Цю сторінку схвалено
— Ви звиніть, Іване Петровичу, я думав, що ви мене пізнали. Кучер же я, кучер з нашого тресту. Ось привіз вас сюди, тепер дожидаюся, коли назад поїду. Подавати прикажете?
І візничий пішов до дверей.
І тільки йдучи за ним, Іван Петрович пізнав ту саму спину, обличчям до якої він сидів сьогодні, і за якою було так тепло, навіть у морозяний вітер. А коли ця спина повернулася до його обличчя — Іван Петрович не пізнав її.
Дорогі читачі! люби читачі! Стережіться й ви повертатися обличчям до спини. Небезпечно-бо.
