— Пінцет був. Це я добре пам'ятаю. Він у мене закордонний. А закордонні струменти дорожчі за резинотрестівські калоші. За ними в черзі не постоїш, все одно не дістанеш.
— Ну, то подайте заяву. І з гербовими марками.
Так почалася доба великої боротьби за пінцет.
Так народилася —
„СПРАВА
за витягнутого зі сліпої кишки
пінцета“
І почала пухнути.
Довідавшись про претензію лікаря Штермана, хорий Голюк також звернувся до наркомздов'я:
— Адже я на його падлюку не скаржився, що він з мене магазин санітарії й гігієни улаштував. Хай! Пролетарському елементові завжди від спеців страждати доводиться. Але коли він вимагає пінцета, то розберіться самі, хто тут більш прав має: він його підкинув, а я, як мати дитину, в собі виносив, та не дев'ять місяців, а чотири роки.
Прийняли від Голюка заяву й од гербових марок звільнили (через бідність).
А місцевий окрздоров'я, дізнавшися також про пінцетову справу, надіслав і од себи заяву:
„Оскільки зазначеного пінцета було знайдено лікарями дорученої окрздравові першої радянської лікарні, окрздрав сучасним рішуче настоює, аби його було напрямовано в розпорядок окрздоров'я для потреб доручених йому лікарських установ“
Таку-ж заяву зробило й бюро пролетарського студентства.
