|
Жинокъ своихъ що не держали
Въ рукахъ, а волю имъ дававъ,
По весѣльяхъ ихъ одпускали,
Що бъ часто въ перезвахъ бувавъ,
И до пивночи тамъ гуляли,
И въ гречку де-коли скакали —
Таки сидѣли у шапкахъ
И съ превеликими рогами,
Съ зажмуренными всѣ очами,
Въ кипячихъ сѣркой казанахъ.
И всѣ разумны филозопы,
Що въ свѣтѣ вчились мудровать;
Ченци, попы и крутопопы,
Мирянъ що бъ знали научать.
Що бъ не гонялись за гривнями,
Що бъ не возились зъ попадями,
Та знали бъ церковъ що бъ одну;
Ксендзи по кинскій що бъ не ржали,
А мудры звѣздъ що бъ не знимали —
Були въ огнѣ на самомъ дну.
|
