|
Сивиллѣ се не показалось,
Що такъ пахолокъ застоявсь,
Що дитятко такъ розбрехалось,
И по пустому забавлялось;
На іого гризно закричала,
Залаяла, запорощала,
Що ажъ Еней ввесь затрусивсь.
Троянци то же всѣ здригнули,
Куда хто запопавъ махнули,
Еней за бабою пустивсь.
Ишли, якъ бы мнѣ не збрехати,
Долиной, полемъ и лѣскомъ,
Якъ-ось забачили и хаты
И весь Плутонивъ царскій домъ.
Сивилла пальцемъ указала,
Зрадѣвъ Енеевѣ сказала:
„Отъ-тутъ и панъ Плутонъ живе
„И съ Прозерпиною своею,
„До ихъ-то на поклонъ съ гиллею,
„Теперь я поведу тебе.
|
