|
„Здоровъ сынашу, ма дитино!
Анхизъ Енеевѣ сказавъ,
„Чи се жъ тобѣ таки не стыдно,
„Що довго я тебе тутъ ждавъ.
„Ходимъ лишень къ моій господѣ,
„Тамъ поговоримъ о пригодѣ,
„Про тебе будемъ мирковать.
Еней стоявъ такъ, якъ дубина,
Котилась зъ рота тилько пѣна,
И самъ не знавъ що й начать.
Анхизъ сю бачивши причину,
Чого сыночокъ сумовавъ,
Хошѣвъ обнять свою дитину —
Та ба! уже не въ ту попавъ;
Принявсь іого що бъ научати,
И тайности іому сказати,
Якій Енеивъ бувъ и плидъ.
Якіи дѣты будуть бравы,
На свѣтѣ зроблять скилько славы,
Якимъ-то хлопцямъ буде дѣдъ.
|
