Цебры сивухи тамъ стояли
И бражки повныи дѣжки;
Всю страву въ ваганы вливали
И роздавали всѣмъ ложки.
Якъ проспѣвали со святыми,
Еней обливсь слѣзьми гиркими
И принялися всѣ трепать;
Наѣлися и нахлистались,
Що де-яки ажъ повалялись,
Тогди вже годѣ поминать.
Еней и самъ со старшиною
Анхиза добре поминавъ;
Не зрѣвъ ничого предъ собою,
Аще зъ-за-столу не встававъ;
А далѣ трошки проходився,
Прочумався, протверезився,
Пишовъ къ народу, хоть поблѣдъ. —
Съ кишени вынявши пивкипки
Швирнувъ въ народъ дрибныхъ, якъ рѣпки,
Що бъ тямили іого обѣдъ.
