Цю сторінку схвалено
сильна вода, хвилями било кохання і все для нього, для найкращого парубка на селі… Джок… заздрі погляди подруг… стискання рук… тихі, темні ночі, повні чарів кохання, поцілунків, солодкої млости і щастя без краю…
Параскіца могла довго отак просиджувати, упиваючись солодкими, барвистими мріями, але доволі було, щоб око її впало на маленьке, вмазане в стіну дзеркальце — і всі її мрії, все щастя її щезало, мов дим. Звідти дививсь на неї бридкий вид, її образ, який — вона певна була в тому — лишивсь там під блискучим скляним поверхом, щоб вічно нагадувати їй про її недолю, опущенність, самотність…
Дві відради вона мала в житті й обидві відняла їй її щербата доля: перша відрада, то її рідна мати, така добра і кохаюча: на саму згадку про
