що Параскіца завжди помічала, хрестити все, за що Параскіца бралася. Вона хрестила глечик з водою, з якого дівчина пила, хрестила піч, коли до неї приступала Параскіца, навіть курей, яким та давала їсти. Це все так бентежило Параскіцу, що вона не витримала і знов почала пропадати на винограднику.
Однак, і на винограднику не могла вона знайти вже колишньої самотности. Часто, коли вона затоплена в задуму сиділа під кущем, згорнувши руки, до вуха її долітав якийсь шепіт. Озирнувшись, вона часто стрічалася з горючими цікавістю очима, що дивились на неї з-за розсунутих кущів; її вистерегали, підглядали, шептались при ній. Чого? Вона не розуміла. Вона лиш згадувала як в останні часи всі тікали від неї, знехотя одповідали на привітання, або й зовсім не одповідали, тикали на неї
