пальцями, поглядаючи скоса лихим поглядом. Що воно все має значити? Чого од неї хотять, що вона задіяла людям лихого? Хіба вона заважає кому тім, що не гарна, що бідна, скривджена?
Живий жаль брав дівчину за серце, рясними слізьми обливала вона не тільки лице, а й лапатий виноградний лист, що так пестливо обіймав в її улюбленій криївці на винограднику.
Врешті — сталося. Це було так: ні Йона, ні Маріци не було дома. Параскіца, користуючись з того, вхопила куфи на коромисло і побігла по воду до криниці. Криниця була на майдані. Як тільки діти, що гралися на майдані, заглянули Параскіцю, — вони в один мент розсипалися в різні сторони та поховалися за ліси, звідки визирали на Параскіцу дитячі їхні оченята. Біля колодязя стрибали лиш горобці, покльовуючи щось під цямриною, і те, що вони
