церкви таку силу народу, що всі цікаві не могли в ній уміститися і товпились на цвинтарі. Дівчата, зодягнені по-святочному, на силу захищали свої накрохмалені спідниці від натиску. Молодиці все шепталися між собою та нетерпеливились, що так довго нема Параскіци. Коли який цікавий пробивався крізь юрму до церкви, всі, як один повертали голови до дверей. Чоловіки й парубки повилазили на крилас, щоб було видніше. Матуша-Прохіра була мов на власних іменинах. Вона вешталась по церкві не з меншою повагою, як паламар, що ставив свічки. На ході вона одним таємничо шептала щось, другим кивала головою або робила якісь знаки. Йоч навіть у церкві не міг позбутися масного усміху і, кидаючи очима на жіночу половину, шептався з своїми сусідами. А Параскіци не було. Вже й піп показався
