і вона, щоб не бачити людей, отих лихих, недобрих людей, опустилась навколішки з благанням до бога — бога доброго, милосердного, який бачить усі кривди людські, знає й невинність. Параскіца ревно молилась, а навкруги її хвилювалась зацікавлена та наелектризована юрма. Надаремне молоденький, чорнявий піп виявляв усю красу свого м'якого голосу, надаремне вкладав він так багато почуття у свої вигуки: його вірних парафіян цікавило зовсім не те. Всі очікували чогось незвичайного, і коли стежили за службою божою, то лише на те, аби не пропустити „Іже херувими“. Тоді мало статись те, чого всі з таким напруженням чекали, мала об'явитись відьма собачим виттям та гавканням. В церкві було душно. Така церква не могла вмістити так багато парафіян; люди тіснилися, щільно пристаючи один до одного,
