і формувалося одно велике тіло, гаряче пітне, дихаюче сотнями ротів. Гарячий людський віддих, змішаний з димом ладану та чадом свічок, сірим туманом висів над головами, і здавалося, що ту душну наелектризовану атмосферу ось-ось перетне блискавка, вдарить грім і струсне стіни своїм могутнім гуркотом. Ото ж, коли час наближався до „херувимської“, очі розгорялись сильніше, неспокій зростав, в'язи боліли, бо треба було дивитись через голови сусідів, гнітив навіть. Далі трудно було витримувати. Та от все стихло як перед бурею, і крилас торжественно, спочатку тихо, а далі все дужчаючи, загудів „Іже херувими“. Люди стрепенулись. На лиця вдарив наче холодний вітрець. Обличчя витяглися зблідлі, а очі, цілі сотки очей, впилися в Параскіцу. Параскіца стояла навколішках і молилась. Вона сама, благаюча
