та протестуюча проти людської несправедливости, вона сама несвідомо чекала моменту, коли співатимуть „херувимську“. І от, як тільки розлягся тихий, величний хор, щось важке, пекуче покотилося їй під горло і прохалось на верх роздираючим криком. Жах обхопив Параскіцу й обляв холодним потом. Вона ледве здержала той крик. Вона конвульсійним рухом поклала на себе великий хрест и вдарила поклона, стискаючи міцно руки. Невже — правда? А люди ждали. Без найменшого руху, с затамованим віддихом, затопивши палаючий зір у лежачу долі відьму. Тимчасом херувимська минала, як літня ніч. Морок щез і світло свідомости, що нічого таки не сталося незвичайного прикро вразило напружену масу. Ще хвилинку люди стояли тихо, немов не вірячи в розчарування, немов чогось ще сподіваючись. Але все було, як і
