Зорі блимають над Параскіцею, а навкруги її темно і тихо. Цупко покручені кущі винограду безладно розповзлись по вогкій землі, спутались гілячками і напнули над землею гарний намет густого листя та великих, важких грон. Виноград уже достигав. Цілий день, під палючим серпневим сонцем, поволі йшов таємний процес наливання ягід; тепер, напів прозорі жовтіючі та червоніючі китяги солодко дрімають серед лапатого листя та легких випарів землі. Їх стережуть від лихого ока та всяких пригод начеплені на кілки овечі, коров'ячі та кінські черепи, що неясно білілись скрізь по винаграднику.
Параскіца сидить на улюбленому місці, під великим крислатим кущем. Вона дивиться у простір, але кущів не бачить. Перед очима її церква, повна люду… Співають херувими; а її під груди щось підкочується, лізе з горла
