побіліли й кинули поза себе довгі, рогаті тіні. Виноградний лист вирізується з темряви й ніжно тремтить разом з тонким вусиком у місячному сяйві.
Параскіца не кінчає молитви. Їй видалось, що он той баранячий череп, білий, як сніг, моргнув на неї своїм порожнім, витекшим оком. Параскіца напружила зір. Ні, нічого. Вона знов зняла очі до неба, проказуючи молитву, коли з правого боку щось мигнуло. Параскіца зирнула вправо. Там, на довгій тичці, хиталась біла рогата голова корови і виразно осміхалась до Параскіци. Параскіца завмерла. Коров'ячий череп усе осміхався лукаво до неї, вирячившися своїма очима-дірами. Параскіца почула мурашки за спиною…
Щось шелеснуло. Вона, сполохана, обернулась у той бік, але там нічого не було, лиш місячний промінь, мов біла велетенська рука, простягся під
