Витягнене обличчя Ионове й іскорки цікавости в чорних Маріциних очах задовольнили її.
— Нині, за всякою хатньою роботою, опізнилась я доїти корову. Вже сонце сідає, а я тільки йду з дійницею… Йду, та ще й думаю собі: хоч вечірнього молока не дала відьмі. Коли ж це — пхнула я дійницею двері у хлівок, аж звідти як не вискочить біла сучка, та мені між ноги… Валєв! Я так і обімліла. Відьма, це ж вона — відьма! Скипіло моє серце… Ви ж знаєте, яке у мене серце… Уб'ю кляту, або вб'ю, або сама загину. Стиснула міцно дійницю — та за нею. Вона з двора — я за нею. Вона попід тином смик сюди, смик туди — я за нею. Плигнула через рівчак, у город Митрохи — я за нею. Дух з мене випирає, капці погубила та от-от дожену. Женемо просто на ваш виноград. Добігли до тину, а вона хвіст під себе, осіла на
