Він був у чудеснім настрої по сьогодняшній сходці.
— Безумовно, мені здається, що батько…
Ліда знову прихильно нагнула головку Мадони і розтягла кисло свої широкі, бліді уста.
Але Антошу се розгнівило. Вічно та Ліда! Її наспівали ліберальні студенти, як грамофонний кружок, а вона повторяє дурниці!..
— Мужик мужиком, що б там не казали… Ти його медом, а він…
Одставний адмірал («броненосець», як він себе називав) почув небезпеку од такої розмови.
І поки Савка, зручно просуваючи руки в нитяних рукавичках, збірав тарілки од панів і собак, він почав оповідати другий свій сон.
Він був ніби на концерті. Се була музика нових поколінь, нечувані комбінації згуків, щось таке, перед чим Бах, Гайдн і Бетховен — пігмеї…
Антоші зробилось скучно. Він вже чув дядькові сни і вважав кращим зайнятись своїм Нептуном.
Одрізав скибочку хліба і поклав псові на ніс.
— Тубо!
Нептун сидів поважно і мружив невдоволено очі.
На хвилину зробилось тихо в столовій.
— Піль!..