Тільки Ліда витягала довгу одкриту шию і прихильно схилялась в бік дядька.
Але її Мильтончик, обстрижений пудель в боа на шиї, як дама, з голим задом, дряпнув її лапою по руці, домагаючись їсти.
Вона обернулась до нього, поправила бант на собаці, такий же блакитний, як її сукня, і дала Мільтону тартінку з маслом.
Хазяйка чекала, щоб подали печеню.
— Тепер дійсність дивніша за сни! — стиснула вона плечима і подивилась кудись на стелю.
А Антоша підхопив:
— Що правда, то правда. Таке діється навкруги, що не знаєш, чим і скінчиться. Вчора, кажуть, землі барона Клєйнберга мужики заорали. Вийшли з плугами на поле цілим селом і прогнали баронових орачів.
— Як! Вже забрали?
— Фюю! — свиснув Антоша. — Нема вже в барона маєтку, та й сам утік… Страх, що діється всюди, а тут ще ви, татку, з своїм лібералізмом.
— Ах, ах! — зітхнула хазяйка дому.
— Ну, нам не доведеться тікати — засміявся Аркадій Петрович. — Нас не зачеплять. Правда, Мишко, нам нічого з тобою не буде? Правда, собако? — Він лоскотав їй морду, а вона розкривала рожеву пащу, брала злегка його палець у зуби, і крутила обрубком хвоста. — Я своїх думок не маю
