— Блажен, іже і скоти милуєть… — одповів текстом на свої думки мовчазний Жан і освітив більмами щетинасте обличчя. — Миноносце! дай папіроску…
— Єсть!
— Браво, Жан, браво!.. — розсміявся Аркадій Петрович. — То-ж скоти, а то люди…
Ну, починались тексти з святого письма. Антоша терпіти не міг їх. Він кинув в куток кімнати зібгану хустку, а Нептун скочив й приніс. Забавно було дивитись, як Нептун на бігу хляпав обвислим вухом і тріпав білу поноску під чорним холодним носом
— Нептун! ісі!..
Він обережно вийняв з рота собаці мокру од слини хустку.
Але Нептун раптом застиг. Підняв голову в гору і грубо два рази гавкнув. Занепокоїлись інші собаки, а Мишка кинулась до дверей і, підгорнувши під себе куценький хвостик, заллялась дзвіночком.
— Хто там? Подивись, Савка.
Савка вернувся і ознаймив, що прийшли мужики.
— А! мужики… Клич їх сюди.
— Аркадій, може-б ти перше скінчив обідать. Вони почекають.
Аркадій Петрович ні за що не хотів… Він вже скінчив.
Мужики увійшли і купою стали біля порога. Був межи ними і Бондаришин, що