Цю сторінку схвалено
В ГОРАХ ЛЇВАНСЬКИХ.
(іділлїя).
I.
ЗЇМОЮ.
— Мамо-голубко! Ішла я горою, —
Снїгу неначе й нема;
Сонце так гріє; квітки розцьвітають…
Мамо! скінчилась зїма! —
— Доню! ти певне когось покохала!
В нас бо і холод, і лють.
Тільки у тебе вже лїто на серцї,
Там то і квіти цьвітуть![1]
- ↑ На високих Лїванських горах, виймаючи ті, котрі обернули ся лицем до гарячої Фінїкії, зїмою буває настільки холодно, що падає не дощ, а снїг. На Саннинї і ще деяких верховинах снїг не тане навіть у лїтку.
