Сторінка:Ксьондзівські найми.pdf/10

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

духа львиної части нашего народа. Це кожний бачить, хто лише добре приглянеться до селянської ліп'янки, а всеж таки…

Селянська хатчино! Ти є мила українському серцю, хоч з тебе насмівається, хто лише хоче, але ти таки люба, бо ти є твором духа матеріяльно зубожілого українського народа; бо ти дала захист українській пісні й мистецтву, вигнаним з погордую з величавих, панських палат; в в тобі крізь маленькі віконця вперве побачили світ найбільші українські генії-поети; бо ти, мимо свого убожества, привітно всміхаєшся і з українською щирістю витаєш — гостиш кожного прохожого без ріжниці, чи тебе любить, чи навіть гудить…

Мовчки ми вийшли за село. Дорога вела через леваду. Довкруги царила сонна тишина. Білісенький іней китицями звисав з галузей придорожніх дерев…

— Гляньте-но, який сильний іней на деревах — перервав я мовчанку.

Селянин підвів голову; поправив шапку. Його очі заясніли.

— Іней — каже — Божа благодать! Буде політок, як Бог дасть дочекати жнив.

— На що саме буде політок? — питаю.

— Цього я вже не скажу, бо не знаю. З давен давна приповідають таке, шо як є зимою іней, то літом є врожай тай я так кажу, а буде так, як Бог дасть…

— Перепрошую вас, що я такий цікавий — кажу йому — але я хотів би знати, чи ваша дочка вибула цілий рік у ксьондза.

— Ой, ні! Таки не вибула. Пару днів перед