— Але я, прошу отця духовного, хотів би її відібрати.
— Ого ! А то чому? — питає ксьондз.
— Бо мені переказували люди, що у вас, вибачайте мені, отче духовний, служба дуже тяжка.
— Гга, гга, гга! То ви як хочете, щоби ваша дочка ходила як графянка, а я був її наймитом?
— Та ні, прошу отця духовного, але люди говорять, що у вас не годна жадна слуга вибути цілий рік. Дуже прошу мені це вибачити, але так люде говорять, а мене за дитину серце болить.
— Скажіть-но лише добргий чоловіче, хто таке говоргив, то я його зараз до суду подам. У мене лиш ліниві слуги не заваджаються довго, а такі чемні, як ваша дочка, щей презенти дістають, а як так дуже хочете забргати Параню, то найдіть мені слугу на її місце.
Став я. Подумав, подумав… Нащо йому казати, хто мені говорив що в нього тяжка служба? А ну-ж подасть до суду, тай ще мене будуть тягати по судах. Треба мені клопоту? Ні, таки не скажу… А де-ж я найду слугу на місце Парані? Бідна моя головонько! Хто шукав служби, той найшов, бо то вже по Зелених святах. Нехайся діє воля Божа — думаю тай питаю:
— А що ви, отче духовний, дасте моїй дочці за цілий рік служби?
— Що дам? То, що й дргугим: Одно убргання до ргоботи; одно про свято; паргу чобіт; паргу черевиків; дві хустині прго будний день; одну прго свято; три гргубі сорочки і одну з кргамного полотна, а як буде чемна, то щей даргунки дістане.
