Сторінка:Ксьондзівські найми.pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

Та це не зле — думаю — але треба поторгуватися, може ще що додасть.

— Я чув, кажу, прошу єгомосця, що пани ще й гроші дають. Можеби й ви, як ваша ласка, додали ще 20 золотих?

— Е-ге-ге! — відповідає. — Якби я кождій слузі почав так багато платити, то й сам не мав би з чого жити.

Мені стало трохи ніяково, що так багато заправив тай кажу:

— Най буде так, як отець духовний сказав, а Параня послушна дівчина. Я за неї ручу, бо її знаю з малку, бо то моя дитина…

На тім ми розійшлися. Я пішов ще до дочки, тай кажу:

— Уважай, доню, абис була чемна, а як ти буде троха тяжко, то вибачай!

— Або де нині легко — відповідає вона. — Я сама знаю, шо служба то не дружба.

3 тим пішов я до дому, а Параня моя таки лишилася на службі у ксьондза.

Останні слова речення старенький товариш моєї мандрівки вимовив притишеним, жалісним голосом; глибоко закашляв і ще нижче звісив голову. Шапка насунулася аж на брови, а його сумні очі вперто дивилися на дорогу… Мені здавалося, що він всю свою увагу звернув на те, щоби не пошпортатися об яку замерзлу грудку та не впасти…

***

Наша балачка перервалася на довший час. Мовчки ми проходили біля селянських ліп'янок. Їхні низонькі стіни з малими віконцями давлять